Йова 37

1А від сього1 тремтить серце в менї й зрушилось із місця свого. 2Слухайте, слухайте грому; се голос, що виходить із уст його. 3По під усїм небом реве він, блиск його — на всю землю. 4Ззаду його гуде голос; грімить він голосом величі своєї й не зʼупиняє його, коли голос його почуто. 5Гласом своїм грімить Бог предивно, творить дїла великі, нам недослїдимі. 6Він каже снїгові: Окрий землю! Ливень і дощ в його волї. 7Людям печатає руки2, щоб усї взнали дїло його. 8Зьвір утїкає в свій сховок і держиться в своїх леговищах. 9Буря приходить з полудня, з півночі ж — студень. 10Від подиху Божого стає лід, і поверхність води стинається. 11Вогкостю наповняє він хмяри, а облаки сиплють сьвітло його, 12І пускаються вони в напрямі намірів його, щоб виконати те, що він приказує їм, на поверхнї заселеної землї, 13Він велить їм ійти або на скараннє, або на благословеннє, або на помилуваннє. 14Слухай же сього, Иове; стій і роздумуй чудні дїла Божі. 15Знаєш же, як він послугуєсь ними, та як із хмари сьвітло викликає? 16Розумієш же рівновагу хмар, се чудне дїло (Бога) найзвершеннїйшого в знаннї? 17Як нагрівається одїж твоя, коли він спокійно дихне від полудня? 18Або може то ти напинав з ним небеса, тверді, як дзеркало лите? 19Навчи нас, що сказати йому? Ми бо в тій темряві нїчого поняти не можем. 20Чи буде йому звіщено, що я говорю? Хиба ж сказав хто, що сказане доходить до його? 21Тепер не видко ясного сьвітла зпоза хмар, але повіє вітер, і проясниться. 22Сьвітла погода приходить із півночі, а кругом Бога страшна величність. 23Вседержитель! Ми розумом дослїдити не можем його. Він великий силою, судом і повнотою правосуду. Він же нїкого й не пригнїтає. 24То нехай впокоряються перед ним люде, й нехай дрожать перед ним усї, що в серцї мають себе за мудрих!